Рівень усвідомлення і передбачуваність: від людини до циклів всесвітів

Спробую розгорнути одну думку послідовно, бо в голові вона склалась у цілісну картину — від простого спостереження про людей аж до устрою всесвіту. Є люди, чия поведінка, погляд на світ і те, як вони себе ведуть, не дуже добрі — принаймні я це так спостерігаю. Їхні вчинки й дії видають примітивнішу сходинку розвитку. І я помітив просту закономірність: чим нижча сходинка, на якій стоїть людина, тим легше передбачити її кроки — і сьогоднішні, і майбутні. Її наче видно наперед. За цим стоїть простий принцип: передбачуваність людини обернено пов'язана з рівнем її усвідомлення й духовного розвитку. Дух тут — не абстракція, а сама здатність усвідомлювати себе й свої дії. Логіка проста: чим більш людина усвідомлена, тим менш вона передбачувана. І навпаки — чим ближча вона до тваринного способу існування, тим більше її життя тече по накатаній. Неусвідомлена людина передбачувана, бо в неї немає реального керування власним життям. Вона живе простими повадками, реакціями на гормональний фон, миттєвими імпульсами. Захотілося їсти — пішла й поїла. Потягло до когось — пішла й зробила. Це не вибір у справжньому сенсі, а запрограмована реакція на стимул. Такі люди легко зляться, погано ставляться до інших, не мають сили волі, не хочуть ставати кращими; їхні запити від життя банальні — задоволення, матеріальні блага. Саме тому їхні кроки читаються наперед навіть такою людиною, як я, — а я не вважаю себе особливо розумним. Але певне усвідомлення в мене вже є хоча б із того, що я зараз це пишу й здатен про все це розмірковувати, дивитися на сам механізм збоку. Усвідомлення ж дає справжній вибір — момент, у якому людина не просто реагує, а вирішує. Саме цей вибір і ламає передбачуваність: система, у якій є вільна воля, перестає бути прорахованою наперед. Тому маленька усвідомлена частина людей — це та частина, яку по-справжньому важко передбачити. Хоча тут є тонкість: усвідомлену людину теж можна передбачити, але інакше — не через інстинкт, а через її цінності. Якщо людина свідомо стала на бік доброго, то з безлічі ймовірних варіантів вона обиратиме лише ті, що ведуть до розвитку й належать до категорії «нікому не нашкодити». Тобто її передбачуваність — це вже не рабство рефлексу, а вірність власному вибору; передбачуваність зовсім іншої природи. Якщо піднятися до планетарного масштабу: більшість населення живе на нижчих сходинках, керована інстинктом і гормональним фоном, — а отже, на великому масштабі можна передбачити, куди рухається все людство. Не окрему людину точково, а загальний вектор мас. І лише невелика усвідомлена частка вибивається з цього прорахунку, бо вносить елемент справжнього вибору. Решта рухається майже детерміновано, як фізична система. Звідси думка виходить на вищі сили. Якщо навіть я, зі своїм скромним рівнем, можу читати кроки людей нижче за себе, то логічно припустити, що існує розум чи раса на порядок вище — для якої вся наша цивілізація так само прозора й передбачувана, як для мене поведінка тих осіб. Багато хто вкладає це у форму рептилоїдів, артуріанців, інших сутностей — про це написано безліч текстів у всіляких конспірологічних пабліках. Звісно, я не можу довести, що це саме так, і навіть не скажу, що «вірю», — я просто відчуваю це як логічну неминучість. Для сутності, що стоїть достатньо високо, майбутнє всього суспільства проглядається наперед без жодних проблем, бо переважна більшість людей передбачувана за побудовою. Виходить, той, хто запустив увесь цей процес розвитку — процес появи душ, усвідомлення, окремих сутностей на кшталт мене й інших, — просто «проганяє» його. Спостерігає, як цикл розгортається, як маса рухається передбачувано, а свідомі одиниці творять непередбачуване. І далі думка вийшла на космологію. Згідно з тим, що знає людство, біля чорної діри час майже зупиняється — це фізика. Якщо уявити когось, хто «сидить» біля такої точки, то для нього можна запускати безліч мультивсесвітів, які зовні розгортаються майже миттєво, а він встигає побачити їхній результат. Він ніби вкидає всесвіт, той за його «секунду» повністю проживає свою історію, а для нас усередині це триває мільярди років. Це та сама відносність часу, тільки доведена до краю: одна секунда спостерігача ззовні — ціла вічність зсередини. І тоді весь цей цикл розвитку душ, усвідомлення, передбачуваності мас може бути просто одним із таких «прогонів», за яким хтось спостерігає з місця, де час майже не тече.

Не претендую, що все саме так — довести це я не можу. Це радше відчуття внутрішньої логіки, ніж знання. Але думка склалась цілісно, тому фіксую.